Чи Біблія для українців?

Нема такої національності як самарянин, але «добрі самаряни» є по цілій землі. У притчі про доброго самарянина Ісус говорив не лише про милосердя до незнайомих, але й засуджував упереджене ставлення євреїв до інших. Не уникнули цієї проблеми й інші народи, ставлячись у свою чергу підозріло й зневажливо до єврейського народу. 

Переважно люди ставляться з упередженням до тих, які відрізняються від них походженням, релігією, національністю, статками та ін..

Декотрим довелось відчути таке ставлення до себе. У такі прикрі моменти дуже гостро відчуваєш несправедливість, що панує у світі.

Що породжує упередження і дискримінацію?

Люди часом не задумуються про причини їхнього упередження, а ці причини часто мають глибоке коріння. 

Як маленький сірничок може знищити великого ліса, так само й  несправедливість у ставленні до інших матиме свої гіркі наслідки. Хоч би як хтось намагався виправдовувати таку негідну поведінку, то цим він ображає Бога.

Ось приклад розмови:

Олекса    Чи ви довіряєте Біблії?

Левко         Ріки міліють, ліси рідіють… Як я можу довіряти євреям, які норовлять когось використати, обхитрувати, вони шукають вигоди, а таких як ми з вами вони мають за рабів. Біблію написали для того, щоб загарбати і підкорити увесь світ. 

Олекса    Але хіба всі євреї такі? І чи немає серед українців жорстоких жадібних людей?

Левко         Та є в усіх народах такі… 

Олекса    А ви вірите в Бога?

Левко         Так я вірю в Бога і ходжу до церкви, до нашої української. А що?

Олекса    То ви напевно добре знаєте, що Ісус і всі апостоли без винятку були євреями. Ми не можемо говорити про усіх євреїв зневажливо, бо серед них є достойні люди, чи ж не так?

Левко         Чому ж тоді їх Бог покарав? Хіба не вони вбили Ісуса? А хто переслідував і вбивав апостолів?

Олекса    Не лише їх, але й інших євреїв, що стали християнами. Апостол Павло визнавав, що переслідував християн, які зреклися віри батьків: «...«Я юдей, ... Мене навчили точно дотримуватися Закону прабатьків; і я був ревним служителем Бога так само, як всі ви сьогодні. Я переслідував — іноді навіть до смерті — поборників цієї Дороги: зв’язував та віддавав у в’язниці як чоловіків, так і жінок,» (Дії 22:3, 4). Таким він був через незнання. А пізніше він став вірити в Ісуса та проповідувати про нього не тільки євреям але й іншим. Ісус йому пробачив, призначивши його апостолом, тому Павло написав: «...мене було призначено навчати про віру і правду інші народи.» (1 Тимофія 2:7), (Дії 22:6—16) Чи Павло ставши християнином перестав бути євреєм?

Левко         звичайно, що ні, - я ніколи не задумувався про те, що і серед євреїв могли бути теж християни. Виходить, вони від своїх же й постраждали.

Олекса    Колись Бог вибрав євреїв для важливого завдання, але зрештою вони були відкинуті як вибраний народ за непослух.

Левко        А чому вони дотепер вважають себе кращими за інших?

Олекса    Протягом віків, ще до приходу Ісуса вони почали викривляти Божі закони, неправильно їх трактуючи, вони додали безліч правил, що вважали їх вищими за Божі. За часів Ісуса євреї настільки відійшли від Божої науки, що Ісус сказав про них: «...«Мойсеєве місце зайняли книжники й фарисеї… Вони в’яжуть важкі тягарі та звалюють їх на плечі людей, а самі не хочуть їх і пальцем ворухнути… Вони все роблять для того, щоб їх бачили люди, бо розширюють коробочки з уривками з Писання, які носять для захисту, і подовжують торочки на своєму вбранні. Вони люблять мати найпочесніші місця на вечерях та сидіти спереду в синагогах  і прагнуть, аби їх вітали на ринкових площах і зверталися до них: «Учителю».» (Матвія 23:2—7) Як бачите, Ісус засуджував таку поведінку. Бо вони не лише величалися, але й презирливо ставились до людей: до неєвреїв, до жінок, до вбогих.

Такі розмови можна почути дедалі частіше. Переважно люди намагаються виправдати своє упереджене ставлення до інших тим, що інші заслуговують такого ставлення до себе. Але чи це подобається Богові? І чи Він потурав огидній зарозумілій поведінці тих, кого вибрав для виконання важливого завдання? От про це говориться у Вартовій башті: 

«Ці фанатичні керівники взяли з Мойсеєвого Закону вказівки про відокремленість від інших народів та перекрутили їх, вимагаючи від людей ставитися з презирством до неєвреїв. Так вони поступово створили релігію, що закликала ненавидіти язичників, а це в свою чергу викликало ненависть з боку тих самих язичників.

Юдейським провідникам було досить легко проповідувати презирство до язичників, бо євреї за тих часів і так вважали язичників підлими створіннями. …Під впливом своїх керівників євреї трималися осторонь від інших та розвинули в собі підкреслене почуття виключності. (Порівняйте Івана 4:9).

Такі вчення про неєвреїв аж ніяк не сприяли добрим стосункам між євреями та язичниками. Язичники почали вважати євреїв людьми, котрі ненавидять усе людство. Римський історик Таціт (народився коло 56 року н. е.) зауважив стосовно євреїв, що «вони ставляться до всіх інших людей з цілковитою ненавистю, як до справжніх ворогів». Таціт також стверджував, що язичників, навернених в юдаїзм, вчили зректися своєї країни та вважати за ніщо свою сім’ю та друзів. У більшості випадків римляни толерантно ставилися до євреїв, котрі через свою чисельність здавалися досить грізним ворогом. Але повстання, учинене євреями 66 року н. е., призвело до жорстоких репресій з боку римлян, кульмінацією яких стало знищення Єрусалима в 70 році н. е.

Чи було щось спільне між таким поглядом на чужинців та формою поклоніння, якої навчав Мойсеїв Закон? Закон справді заохочував триматися окремо від інших народів, однак метою цього було захистити ізраїльтян, особливо їхнє чисте поклоніння (Ісуса Навина 23:6—8). Одночасно Закон вимагав, аби до чужинців ставилися справедливо й чесно, а також виявляли до них гостинність; відійти від цієї вимоги можна було лише тоді, коли чужинець виявляв явний непослух до ізраїльських законів (Левит 24:22). Єврейські релігійні провідники Ісусових днів відійшли від поміркованості у стосунках із чужинцями, якої з усією очевидністю навчав Закон. Отже, вони створили форму поклоніння, котра розпалювала ненависть і до котрої ставилися з ненавистю інші. Насамкінець єврейський народ у першому сторіччі втратив схвалення Єгови (Матвія 23:38)." ("Вартова башта", 1 грудня 1998 р., стор. 9–10 абз. 7–11). 

Коли упередження і дискримінації уже не буде? Які поради дає Бог, щоб викоренити упередження?

Про духовність

ДУХОВНІСТЬ - що це таке, і чому вона потрібна людині?
У більшості, кожен має своє особисте бачення того, що таке духовність.
 

Вікіпедія про духовність. 
Ось інша думка: "Духовність є здатністю до позитивних перетворень фундаментального рівня, тобто до духотворних дій, які сприяють проявам духу. Історично саме релігія поширювала духовні практики, але духовність не обов’язково релігійна. Духовність може бути не пов’язана з традиційною моральністю. Духовність — не всяка творчість, а лише творчість на рівні фундаментальних перетворень."  

Або ще таке: "Для розуміння духовності особи велике значення має розуміння витоків духовності, котрі не зосереджені в самому індивіді, але надзвичайно важливі для нього. За Гегелем —, вони в абсолютному дусі, що втілюється в народах, за М. Бердяєвим та В. Солов'йовим, — людину духовністю наділив Бог."  

А яке висловлювання ближче вам? Чи справді духовність - це абстракція? А як щодо походження духовності - як вона зароджується? Чи можна обійтись без неї?

Справжня духовність приносить користь. 

Проте, деколи плутають емоційне та духовне. Дехто схильний вважати похід на концерт класичної музики, до театру чи опери духовним життям. Але, переважно, такі заходи можуть задовільнити лише наші емоційні потреби, дарувати естетичну насолоду. Хоча, цілком заперечувати вплив, скажімо, мистецтва, як такого на духовний розвиток не можна.
Так само із книгами.
 

Хіба можна сподіватись, що немовля без сторонньої допомоги зможе вижити? Подібно до цього, ніхто не сподівається спонтанної появи моральних рис, доброї поведінки – усе це треба виховувати батькам, соціуму, самій особі. Подібно до цього відбувається (або не відбувається) розвиток духовності. Мораль, етика - поняття, що відносно чітко сформульовані, і ці поняття стосуються стосунків між людьми описані багатьма філософами. Чим тоді, відрізняється від них духовність? 

Людина, котра має духовний погляд на життя, дорожить Божими нормами. Така людина не сліпо виконує закони Бога, а розуміє принципи, закладені в основі цих законів. Вона вважає Бога Єгову своїм Другом і намагається наслідувати його особистість (Ефесян 5:1). Тому в стосунках з іншими така людина виявляє любов, доброту і лагідність (Вихід 34:6). Вона слухається Бога навіть тоді, коли це не зовсім вигідно (Псалом 15:1, 4).
 

Тому, варто брати до уваги чим ми керуємось, коли хочемо зробити щось добре. Ісус неодноразово наголошував: «Вам же — тим, хто слухає,— кажу: не переставайте любити своїх ворогів, робити добро тим, хто вас ненавидить, благословляти тих, хто вас проклинає, і молитися за своїх кривдників. Якщо хтось ударить тебе по одній щоці, підстав йому і другу, а тому, хто забирає в тебе верхній одяг, не шкодуй і спіднього. Усім, хто просить тебе, давай, а того, хто забере щось твоє, не змушуй повернути.
І що тільки хочете, аби робили вам люди, те саме робіть їм і ви.
Бо якщо ви любите тих, хто любить вас, то в чому ваша заслуга? Адже навіть грішники люблять тих, хто їх любить. І якщо робите добро тим, хто робить добро вам, то в чому ж ваша заслуга? Навіть грішники чинять так само. І якщо ви без відсотків позичаєте тим, від кого сподіваєтеся отримати позичене, то в чому ваша заслуга? Навіть грішники без відсотків позичають грішникам, щоб отримати назад стільки ж. А ви завжди любіть своїх ворогів, робіть добро та без відсотків позичайте, не сподіваючись отримати щось назад. Тоді ваша нагорода буде велика і ви будете синами Всевишнього, бо він добрий навіть до невдячних і злих. Завжди будьте милосердні, як і ваш Батько милосердний.» (Луки 6: 27-36)

Щоб навчитися жити так, як про це сказав Ісус треба докладати зусиль. Бо хто з нас може спонтанно любити своїх ворогів? Чи не відповідати злом на зло? У кого з нас не виникало запитання, «для чого я маю це робити?», адже світ живе за іншими законами. Тому духовна людина завжди повинна мати мотивацію своїх вчинків, оскільки, здебільшого має робити те, що не схвалюється широким загалом, або є для неї складним чи болючим. Без сумніву, перемогти нашу себелюбну природу може тільки духовне навчання. Дехто каже, що можна бути духовним, або просто доброю людиною маючи погляди атеїста чи агностика. А що думаєте про це ви?   

Цитата дня Матвія 11: 19

   «Мудрість доводить свою праведність вчинками», - так відповів Ісус, коли його стали безпідставно звинувачувати. 

     Як реагувати, коли хтось оцінює тебе, твої слова чи поведінку несправедливо? Перша реакція - відповісти, докоривши за наклеп, або обуритись, виливши праведний гнів на обмовника. Та краще за все, наслідувати Ісуса, - свої слова треба доводити на ділі (Матвія 11: 16-19).  

    «Прийшов Син Людський, їсть і п'є, і кажуть: Ось чоловік, котрий любить їсти і пити вино, друг митникам і грішникам. І виправдана премудрість дітьми її» (Матвія 11: 19, пер. вид. Гіза).

       Вчинки як діти. Гарні батьки добре дбають про своїх дітей. Чи тішать мене мої діти? Думки та слова, як зерна, якщо не проростають вчинками, то зникають безслідно.