Нема такої національності як
самарянин, але «добрі самаряни» є по цілій землі. У притчі про доброго самарянина Ісус говорив не лише про милосердя до незнайомих, але й засуджував упереджене ставлення євреїв до інших. Не уникнули цієї проблеми й інші народи, ставлячись у свою чергу підозріло й зневажливо до єврейського народу.
Переважно люди ставляться з
упередженням до тих, які відрізняються від них походженням, релігією, національністю,
статками та ін..
Декотрим довелось відчути таке
ставлення до себе. У такі прикрі моменти дуже гостро відчуваєш несправедливість,
що панує у світі.
Люди часом не задумуються про
причини їхнього упередження, а ці причини часто мають глибоке коріння.
Як маленький сірничок може знищити великого ліса, так само й несправедливість у ставленні до інших матиме свої гіркі наслідки. Хоч би як хтось намагався виправдовувати таку негідну поведінку, то цим він ображає Бога.
Ось приклад розмови:
Олекса Чи ви довіряєте Біблії?
Олекса Але хіба всі євреї такі? І чи немає серед українців жорстоких жадібних людей?
Левко Та є в усіх народах такі…
Олекса А ви вірите в Бога?
Левко Так я вірю в Бога і ходжу до церкви, до нашої української. А що?
Олекса То ви напевно добре знаєте, що Ісус і всі апостоли без винятку були євреями. Ми не можемо говорити про усіх євреїв зневажливо, бо серед них є достойні люди, чи ж не так?
Левко Чому ж тоді їх Бог покарав? Хіба не вони вбили Ісуса? А хто переслідував і вбивав апостолів?
Олекса Не лише їх, але й інших євреїв, що стали християнами. Апостол Павло визнавав, що переслідував християн, які зреклися віри батьків: «...«Я юдей, ... Мене навчили точно дотримуватися Закону прабатьків; і я був ревним служителем Бога так само, як всі ви сьогодні. Я переслідував — іноді навіть до смерті — поборників цієї Дороги: зв’язував та віддавав у в’язниці як чоловіків, так і жінок,» (Дії 22:3, 4). Таким він був через незнання. А пізніше він став вірити в Ісуса та проповідувати про нього не тільки євреям але й іншим. Ісус йому пробачив, призначивши його апостолом, тому Павло написав: «...мене було призначено навчати про віру і правду інші народи.» (1 Тимофія 2:7), (Дії 22:6—16) Чи Павло ставши християнином перестав бути євреєм?
Левко звичайно, що ні, - я ніколи не задумувався про те, що і серед євреїв могли бути теж християни. Виходить, вони від своїх же й постраждали.Олекса Колись Бог вибрав євреїв для важливого завдання, але зрештою вони були відкинуті як вибраний народ за непослух.
Левко А чому вони дотепер вважають себе кращими за інших?
Олекса Протягом віків, ще до приходу Ісуса вони почали викривляти Божі закони, неправильно їх трактуючи, вони додали безліч правил, що вважали їх вищими за Божі. За часів Ісуса євреї настільки відійшли від Божої науки, що Ісус сказав про них: «...«Мойсеєве місце зайняли книжники й фарисеї… Вони в’яжуть важкі тягарі та звалюють їх на плечі людей, а самі не хочуть їх і пальцем ворухнути… Вони все роблять для того, щоб їх бачили люди, бо розширюють коробочки з уривками з Писання, які носять для захисту, і подовжують торочки на своєму вбранні. Вони люблять мати найпочесніші місця на вечерях та сидіти спереду в синагогах і прагнуть, аби їх вітали на ринкових площах і зверталися до них: «Учителю».» (Матвія 23:2—7) Як бачите, Ісус засуджував таку поведінку. Бо вони не лише величалися, але й презирливо ставились до людей: до неєвреїв, до жінок, до вбогих.
Такі розмови можна почути дедалі частіше. Переважно люди намагаються виправдати своє упереджене ставлення до інших тим, що інші заслуговують такого ставлення до себе. Але чи це подобається Богові? І чи Він потурав огидній зарозумілій поведінці тих, кого вибрав для виконання важливого завдання? От про це
говориться у Вартовій башті:
«Ці фанатичні керівники взяли з Мойсеєвого Закону вказівки про
відокремленість від інших народів та перекрутили їх, вимагаючи від людей
ставитися з презирством до неєвреїв. Так вони поступово створили релігію, що
закликала ненавидіти язичників, а це в свою чергу викликало ненависть з боку
тих самих язичників.
Юдейським провідникам було досить легко проповідувати презирство до
язичників, бо євреї за тих часів і так вважали язичників підлими створіннями.
…Під впливом своїх керівників євреї трималися осторонь від інших та розвинули в
собі підкреслене почуття виключності. (Порівняйте Івана 4:9).
Такі вчення про неєвреїв аж ніяк не сприяли добрим стосункам між євреями та
язичниками. Язичники почали вважати євреїв людьми, котрі ненавидять усе
людство. Римський історик Таціт (народився коло 56 року н. е.) зауважив
стосовно євреїв, що «вони ставляться до всіх інших людей з цілковитою
ненавистю, як до справжніх ворогів». Таціт також стверджував, що язичників,
навернених в юдаїзм, вчили зректися своєї країни та вважати за ніщо свою сім’ю
та друзів. У більшості випадків римляни толерантно ставилися до євреїв, котрі
через свою чисельність здавалися досить грізним ворогом. Але повстання, учинене
євреями 66 року н. е., призвело до жорстоких репресій з боку
римлян, кульмінацією яких стало знищення Єрусалима в
70 році н. е.
Чи було щось спільне між таким поглядом на чужинців та формою поклоніння,
якої навчав Мойсеїв Закон? Закон справді заохочував триматися окремо від інших
народів, однак метою цього було захистити ізраїльтян, особливо їхнє чисте
поклоніння (Ісуса Навина 23:6—8). Одночасно Закон вимагав, аби до чужинців
ставилися справедливо й чесно, а також виявляли до них гостинність; відійти від
цієї вимоги можна було лише тоді, коли чужинець виявляв явний непослух до
ізраїльських законів (Левит 24:22). Єврейські релігійні провідники Ісусових
днів відійшли від поміркованості у стосунках із чужинцями, якої з усією
очевидністю навчав Закон. Отже, вони створили форму поклоніння, котра
розпалювала ненависть і до котрої ставилися з ненавистю інші. Насамкінець
єврейський народ у першому сторіччі втратив схвалення Єгови (Матвія 23:38)." ("Вартова башта", 1 грудня 1998 р., стор. 9–10 абз. 7–11).
Немає коментарів:
Дописати коментар