Чи Біблія для українців?

Нема такої національності як самарянин, але «добрі самаряни» є по цілій землі. У притчі про доброго самарянина Ісус говорив не лише про милосердя до незнайомих, але й засуджував упереджене ставлення євреїв до інших. Не уникнули цієї проблеми й інші народи, ставлячись у свою чергу підозріло й зневажливо до єврейського народу. 

Переважно люди ставляться з упередженням до тих, які відрізняються від них походженням, релігією, національністю, статками та ін..

Декотрим довелось відчути таке ставлення до себе. У такі прикрі моменти дуже гостро відчуваєш несправедливість, що панує у світі.

Що породжує упередження і дискримінацію?

Люди часом не задумуються про причини їхнього упередження, а ці причини часто мають глибоке коріння. 

Як маленький сірничок може знищити великого ліса, так само й  несправедливість у ставленні до інших матиме свої гіркі наслідки. Хоч би як хтось намагався виправдовувати таку негідну поведінку, то цим він ображає Бога.

Ось приклад розмови:

Олекса    Чи ви довіряєте Біблії?

Левко         Ріки міліють, ліси рідіють… Як я можу довіряти євреям, які норовлять когось використати, обхитрувати, вони шукають вигоди, а таких як ми з вами вони мають за рабів. Біблію написали для того, щоб загарбати і підкорити увесь світ. 

Олекса    Але хіба всі євреї такі? І чи немає серед українців жорстоких жадібних людей?

Левко         Та є в усіх народах такі… 

Олекса    А ви вірите в Бога?

Левко         Так я вірю в Бога і ходжу до церкви, до нашої української. А що?

Олекса    То ви напевно добре знаєте, що Ісус і всі апостоли без винятку були євреями. Ми не можемо говорити про усіх євреїв зневажливо, бо серед них є достойні люди, чи ж не так?

Левко         Чому ж тоді їх Бог покарав? Хіба не вони вбили Ісуса? А хто переслідував і вбивав апостолів?

Олекса    Не лише їх, але й інших євреїв, що стали християнами. Апостол Павло визнавав, що переслідував християн, які зреклися віри батьків: «...«Я юдей, ... Мене навчили точно дотримуватися Закону прабатьків; і я був ревним служителем Бога так само, як всі ви сьогодні. Я переслідував — іноді навіть до смерті — поборників цієї Дороги: зв’язував та віддавав у в’язниці як чоловіків, так і жінок,» (Дії 22:3, 4). Таким він був через незнання. А пізніше він став вірити в Ісуса та проповідувати про нього не тільки євреям але й іншим. Ісус йому пробачив, призначивши його апостолом, тому Павло написав: «...мене було призначено навчати про віру і правду інші народи.» (1 Тимофія 2:7), (Дії 22:6—16) Чи Павло ставши християнином перестав бути євреєм?

Левко         звичайно, що ні, - я ніколи не задумувався про те, що і серед євреїв могли бути теж християни. Виходить, вони від своїх же й постраждали.

Олекса    Колись Бог вибрав євреїв для важливого завдання, але зрештою вони були відкинуті як вибраний народ за непослух.

Левко        А чому вони дотепер вважають себе кращими за інших?

Олекса    Протягом віків, ще до приходу Ісуса вони почали викривляти Божі закони, неправильно їх трактуючи, вони додали безліч правил, що вважали їх вищими за Божі. За часів Ісуса євреї настільки відійшли від Божої науки, що Ісус сказав про них: «...«Мойсеєве місце зайняли книжники й фарисеї… Вони в’яжуть важкі тягарі та звалюють їх на плечі людей, а самі не хочуть їх і пальцем ворухнути… Вони все роблять для того, щоб їх бачили люди, бо розширюють коробочки з уривками з Писання, які носять для захисту, і подовжують торочки на своєму вбранні. Вони люблять мати найпочесніші місця на вечерях та сидіти спереду в синагогах  і прагнуть, аби їх вітали на ринкових площах і зверталися до них: «Учителю».» (Матвія 23:2—7) Як бачите, Ісус засуджував таку поведінку. Бо вони не лише величалися, але й презирливо ставились до людей: до неєвреїв, до жінок, до вбогих.

Такі розмови можна почути дедалі частіше. Переважно люди намагаються виправдати своє упереджене ставлення до інших тим, що інші заслуговують такого ставлення до себе. Але чи це подобається Богові? І чи Він потурав огидній зарозумілій поведінці тих, кого вибрав для виконання важливого завдання? От про це говориться у Вартовій башті: 

«Ці фанатичні керівники взяли з Мойсеєвого Закону вказівки про відокремленість від інших народів та перекрутили їх, вимагаючи від людей ставитися з презирством до неєвреїв. Так вони поступово створили релігію, що закликала ненавидіти язичників, а це в свою чергу викликало ненависть з боку тих самих язичників.

Юдейським провідникам було досить легко проповідувати презирство до язичників, бо євреї за тих часів і так вважали язичників підлими створіннями. …Під впливом своїх керівників євреї трималися осторонь від інших та розвинули в собі підкреслене почуття виключності. (Порівняйте Івана 4:9).

Такі вчення про неєвреїв аж ніяк не сприяли добрим стосункам між євреями та язичниками. Язичники почали вважати євреїв людьми, котрі ненавидять усе людство. Римський історик Таціт (народився коло 56 року н. е.) зауважив стосовно євреїв, що «вони ставляться до всіх інших людей з цілковитою ненавистю, як до справжніх ворогів». Таціт також стверджував, що язичників, навернених в юдаїзм, вчили зректися своєї країни та вважати за ніщо свою сім’ю та друзів. У більшості випадків римляни толерантно ставилися до євреїв, котрі через свою чисельність здавалися досить грізним ворогом. Але повстання, учинене євреями 66 року н. е., призвело до жорстоких репресій з боку римлян, кульмінацією яких стало знищення Єрусалима в 70 році н. е.

Чи було щось спільне між таким поглядом на чужинців та формою поклоніння, якої навчав Мойсеїв Закон? Закон справді заохочував триматися окремо від інших народів, однак метою цього було захистити ізраїльтян, особливо їхнє чисте поклоніння (Ісуса Навина 23:6—8). Одночасно Закон вимагав, аби до чужинців ставилися справедливо й чесно, а також виявляли до них гостинність; відійти від цієї вимоги можна було лише тоді, коли чужинець виявляв явний непослух до ізраїльських законів (Левит 24:22). Єврейські релігійні провідники Ісусових днів відійшли від поміркованості у стосунках із чужинцями, якої з усією очевидністю навчав Закон. Отже, вони створили форму поклоніння, котра розпалювала ненависть і до котрої ставилися з ненавистю інші. Насамкінець єврейський народ у першому сторіччі втратив схвалення Єгови (Матвія 23:38)." ("Вартова башта", 1 грудня 1998 р., стор. 9–10 абз. 7–11). 

Коли упередження і дискримінації уже не буде? Які поради дає Бог, щоб викоренити упередження?

Що є істина?

        «Істинне щастя та блаженство людини

 полягає тільки в мудрості та пізнанні істини».

    Б. Спіноза

    Багато хто не погоджується з цим твердженням, вважаючи, що не варто тратити час на пошуки. Такі люди вважають, що світ надто мінливий і тому не пізнаваний. М. Монтень писав: «Життя саме по собі ні добро, ні зло, воно містить і добро і зло, з огляду на те, у що ми самі перетворюємо його».

   Одна людина висловила з цього приводу таку думку: «М.Булгаков гарно писав про співвідношення світла і тіні, а я від себе додам, що тінь буде в тому місці, залежно звідки падає світло. Ото вам і все добро і зло...». 

http://www.artlib.ru/index.php?id=11&fp=2&uid=5145&iid=188316

  Хто знає щось більш непостійне як тінь? Поки Землю не зупинять, тіні й далі вважатимуть символом мінливості та непостійності. Чи треба «зупиняти землю», щоб визначити різницю між добром та злом? Але люди, чомусь, наполегливо шукають правду, навіть тоді, коли не вірять у її існування.

     Гегель вважав такі пошуки вкрай важливими: «Найбільшою з людських потреб є потреба пізнання істини». Із давніх часів люди шукали істину. Змінювались епохи, культури, нації, країни, змінювались обставини, життєвий досвід, але чи змогли вони самотужки збагнути істину? Одні і досі кажуть, що істина у вині, а життя для того, щоб ним насолоджуватись. Цар стародавнього Ізраїлю Соломон теж вирішив дослідити у чому сенс життя, щоб зрозуміти добро і зло, набути мудрості, а тому вирішив шукати відповіді у життєвих благах та насолодах  (Екклезіяст 2:1-26).

     Скуштувавши примарного щастя Соломон зробив висновок: "І всього, чого очі мої пожадали, я їм не відмовлював: я не стримував серця свого від жодної втіхи, бо тішилось серце моє від усякого труду мого, і це була частка моя від усякого труду свого! Та коли я звернувся до всіх своїх чинів, що їх поробили були мої руки, і до труду, що я потрудився був, роблячи, й ось усе це марнота та ловлення вітру, і немає під сонцем нічого корисного!…"(Екклезіяст 2:10,11).

         
     Розмірковуючи про житейські цінності Соломон визнав, що пізнання корисне: "І я побачив, що є перевага у мудрости над глупотою, як є перевага у світла над темрявою: у мудрого очі його в голові його, а безглуздий у темряві ходить; та теж я пізнав, що доля одна всім їм трапиться! І промовив я в серці своєму: Коли доля, яка нерозумному трапиться, трапиться також мені, то нащо тоді я мудрішим ставав? І я говорив був у серці своїм, що марнота й оце…

 (Екклезіяст2:13-15)

    Соломон зрозумів, що отримавши знання людина набуває певних якостей, а навіть переваг над іншими. Та незважаючи на це він зазнав розчарувань, бо не зміг отримати відповіді на інші життєво важливі питання.

     Згадаємо ще одну категорію людей, які вважають, що істину можна встановити за допомогою мікроскопів та телескопів. Саме прихильники наукового способу пізнання переконані, що лише наука – це і є справжнє мірило істини. У пошуках пояснення існування та зародження життя, а також його законів, вчені щоразу знаходять все нові і нові факти, але ці факти інколи суперечать одні одним. Намагаючись звести усе у гармонійну систему вони щоразу зазнають поразки.

     Можливо, ці невдачі спонукають їх до хибного висновку, що усе змінюється і не може бути абсолютної істини. Так само вони стверджують, що життя виникло випадково, тому що немає достатньо доказів існування Бога. Письменник-гуморист Станіслав Єжи Лец одного разу висловився так: «я вірю в бездоганно точну випадковість». 
Дуже часто таке мислення спонукає думати, що Бога нема. Але чи це відповідає істині?

         

    Безперечно, через брак фактів та знань можна прийти до помилкового висновку, і не дивно, бо всесвіт настільки складний та різноманітний, а знання про нього мізерні. Тож чи розумно відкидати вагомі докази, та базувати свої переконання на небажанні визнати Творця? Тому, полишимо бурхливі потоки наукових пошуків та хащі гіпотез не шкодуючи, бо хіба може наука дати відповідь на питання, що стосується духовної сфери?

   Чому дехто вважає, що лише релігія може дати відповідь на питання «Що таке істина?», і чи може релігія дати відповідь на це? Роздумуючи над цими питаннями, дехто ставить під сумнів те, що може бути одна правда, якщо є багато релігій. Сучасний світ заполонила величезна кількість релігій.  Чи можна серед цієї безлічі знайтите, що шукаєш?

Більшість людей мають допитливий розум. Вони хотіли б знати звідкіля вони взялись, куди вони прямують, чому вони живуть, і як їм жити. Вони мають надію, що отримають відповідь.

У декотрих країнах скандальна поведінка зажерливих і неморальних телевізійних євангелістів й інших видатних релігійних провідників, обурює людей, так само, як і втручання релігії в політичні справи та війну.

 «Якщо істина багатогранна, то неправда багатоголоса» так висловився Вінстон Черчілль. 

Релігія має вказувати шлях до джерела мудрості та правди. Чи кожна релігія є схвалена Богом? Чи у Біблії можна знайти істину? Звертаючись до Бога у молитві Ісус сказав: «Твоє слово — то правда» (Івана 17:17). Для Ісуса істина не була абстрактним поняттям, що про нього й досі точаться запеклі філософські дискусії. 

Ось що написано у часописі «Вартова башта» за 1 липня 1995 р. «В Євангелії 70 разів згадується, що Ісус користувався незвичайними висловами, аби підкреслити правдивість своїх слів. На початку речення він часто говорив «Амінь» («поправді», Огієнко). Єврейський відповідник цього слова означав «певний, правдивий». ...Грецький відповідник слова «правда», а·ле́·теі·а, походить від слова «неприхований», і тому правда часто поєднується з розкриттям того, що колись було заховане. (Порівняйте Луки 12:2).

…Коли Ісус сказав, що метою його життя є розповідати про правду, він говорив про те, чим вірні євреї дорожили вже багато сторіч. У своїх священних писаннях євреї задовго до цього читали про «правду» як про щось реальне, а не теоретичне. У Біблії слово «правда» є перекладом єврейського слова «еме́т», яке вказує на щось стійке, ґрунтовне і, найважливіше, надійне. 
…Євреї мали вагомі причини вважати правду саме такою. Вони називали свого Бога Єгову ‘Богом правди’ (Псалом 31:6). А це тому, що він робив усе, як обіцяв. Коли він давав обітниці, то сповняв їх. Коли він надихав пророцтва, вони ставали реальністю. Коли він виголошував остаточні вироки, вони здійснювалися. Мільйони ізраїльтян були наочними свідками таких реальних подій. Натхнені письменники Біблії записали їх як незаперечні історичні факти. На відміну від інших книг, які вважаються священними, в основу Біблії не лягли міфи або легенди. Вона міцно ґрунтується на правдивій інформації та підтверджена фактами: з історичних, археологічних, наукових і соціологічних джерел. Не дивно, що псалмоспівець говорить про Єгову: «Закон твій — правда. ...Всі твої веління — правда. ...Початок твого слова — правда»! .» (Псалом 119:142, 151, 160, Хоменко).

     Чи у пошуках істини ми не забудемо, навіщо її шукаєм. Тож постає питання:   Чи хочемо ми знати правду?