Яким ми бачимо світ?

Кожна людина має властиве лише їй бачення того, що відбувається у світі. Психологи розділяють людей на певні групи та підгрупи, за допомогою котрих намагаються визначити тип особистості. Безперечно,  характер людини, так само впливає на погляди людини, як і її життєвий досвід, виховання, освіта та релігія. Одним з прикладів може служити те, як впливає на людину ситуація у сімейному колі:

Думка психологів

Тест 

Скільки різних підходів, як по різному ми оцінюємо життя! Оптимісти, песимісти, реалісти, циніки, прагматики, мізантропи, філософи, мрійники, стоїки,  далі можна додавати ще і ще. Тут ще просять додати ботаніків, кажуть без них - ніяк.

Те, що визначає нашу особистість:

- життєві цінності
- моральність

- підхід до справи

- ставлення до людей

- чим відрізняємось від інших

Чому важливо знати якими ми є? Наша особистість,  наче лінза, що може викривляти погляд насвіт та впливати на поведінку. Так само, як лінзи найрізноманітнішої кофігурації, що, або виправляють  або спотворюють вади зору, так само й людина, сформована багатьма чинниками матиме відповідну до її поглядів поведінку. Вибираючи ті чи інші моральні принципи, обираючи певний життєвий шлях, ми наче надягаємо окуляри, що допомагають, або заважають іти дорогою життя. Чи справді є потреба корекції нашого духовного зору?

Ніхто не буде заперечувати того, що досконалих людей немає, тому, так чи інакше, кожна людина має спотворений погляд на речі. Оскільки, більшість розсудливих людей прагнуть бачити все у правдивому світлі, то звісно, їм важливо знати, як це  виправити.

Мабуть, є такі, хто хоче знати, чому люди різні, а ще важливіше дізнатися, чому існує така велика різниця у поглядах? Хто чи що має суттєвий вплив на наше мислення? 
Перш за все, треба згадати, що Бог створив людину досконалою, яка могла реально оцінювати світ довкола, себе, інших, обирати правдиві життєві цінності, ставити гідні цілі та досягати їх. Але небажання Адама та Єви визнавати право їх Творця встановлювати межі добра і зла призвело до того, що вони втратили не лише прихильність Бога, але й стали недосконалими, і тому неспроможними визначати, що є правильне, а що неправильне. 
Тому, тисячоліттями філософи намагаючись встановити що є добро, а що зло, і досі не дійшли спільної думки. Воно й не дивно, адже у своїх роздумах та пошуках вони відкидають Того, Кому належить право встановлювати норми добра і зла.

Яким поглядом хочемо дивимось на світ, якою особистістю бажаєм бути?  Кому дозволимо впливати на наше мислення?

Про духовність

ДУХОВНІСТЬ - що це таке, і чому вона потрібна людині?
У більшості, кожен має своє особисте бачення того, що таке духовність.
 

Вікіпедія про духовність. 
Ось інша думка: "Духовність є здатністю до позитивних перетворень фундаментального рівня, тобто до духотворних дій, які сприяють проявам духу. Історично саме релігія поширювала духовні практики, але духовність не обов’язково релігійна. Духовність може бути не пов’язана з традиційною моральністю. Духовність — не всяка творчість, а лише творчість на рівні фундаментальних перетворень."  

Або ще таке: "Для розуміння духовності особи велике значення має розуміння витоків духовності, котрі не зосереджені в самому індивіді, але надзвичайно важливі для нього. За Гегелем —, вони в абсолютному дусі, що втілюється в народах, за М. Бердяєвим та В. Солов'йовим, — людину духовністю наділив Бог."  

А яке висловлювання ближче вам? Чи справді духовність - це абстракція? А як щодо походження духовності - як вона зароджується? Чи можна обійтись без неї?

Справжня духовність приносить користь. 

Проте, деколи плутають емоційне та духовне. Дехто схильний вважати похід на концерт класичної музики, до театру чи опери духовним життям. Але, переважно, такі заходи можуть задовільнити лише наші емоційні потреби, дарувати естетичну насолоду. Хоча, цілком заперечувати вплив, скажімо, мистецтва, як такого на духовний розвиток не можна.
Так само із книгами.
 

Хіба можна сподіватись, що немовля без сторонньої допомоги зможе вижити? Подібно до цього, ніхто не сподівається спонтанної появи моральних рис, доброї поведінки – усе це треба виховувати батькам, соціуму, самій особі. Подібно до цього відбувається (або не відбувається) розвиток духовності. Мораль, етика - поняття, що відносно чітко сформульовані, і ці поняття стосуються стосунків між людьми описані багатьма філософами. Чим тоді, відрізняється від них духовність? 

Людина, котра має духовний погляд на життя, дорожить Божими нормами. Така людина не сліпо виконує закони Бога, а розуміє принципи, закладені в основі цих законів. Вона вважає Бога Єгову своїм Другом і намагається наслідувати його особистість (Ефесян 5:1). Тому в стосунках з іншими така людина виявляє любов, доброту і лагідність (Вихід 34:6). Вона слухається Бога навіть тоді, коли це не зовсім вигідно (Псалом 15:1, 4).
 

Тому, варто брати до уваги чим ми керуємось, коли хочемо зробити щось добре. Ісус неодноразово наголошував: «Вам же — тим, хто слухає,— кажу: не переставайте любити своїх ворогів, робити добро тим, хто вас ненавидить, благословляти тих, хто вас проклинає, і молитися за своїх кривдників. Якщо хтось ударить тебе по одній щоці, підстав йому і другу, а тому, хто забирає в тебе верхній одяг, не шкодуй і спіднього. Усім, хто просить тебе, давай, а того, хто забере щось твоє, не змушуй повернути.
І що тільки хочете, аби робили вам люди, те саме робіть їм і ви.
Бо якщо ви любите тих, хто любить вас, то в чому ваша заслуга? Адже навіть грішники люблять тих, хто їх любить. І якщо робите добро тим, хто робить добро вам, то в чому ж ваша заслуга? Навіть грішники чинять так само. І якщо ви без відсотків позичаєте тим, від кого сподіваєтеся отримати позичене, то в чому ваша заслуга? Навіть грішники без відсотків позичають грішникам, щоб отримати назад стільки ж. А ви завжди любіть своїх ворогів, робіть добро та без відсотків позичайте, не сподіваючись отримати щось назад. Тоді ваша нагорода буде велика і ви будете синами Всевишнього, бо він добрий навіть до невдячних і злих. Завжди будьте милосердні, як і ваш Батько милосердний.» (Луки 6: 27-36)

Щоб навчитися жити так, як про це сказав Ісус треба докладати зусиль. Бо хто з нас може спонтанно любити своїх ворогів? Чи не відповідати злом на зло? У кого з нас не виникало запитання, «для чого я маю це робити?», адже світ живе за іншими законами. Тому духовна людина завжди повинна мати мотивацію своїх вчинків, оскільки, здебільшого має робити те, що не схвалюється широким загалом, або є для неї складним чи болючим. Без сумніву, перемогти нашу себелюбну природу може тільки духовне навчання. Дехто каже, що можна бути духовним, або просто доброю людиною маючи погляди атеїста чи агностика. А що думаєте про це ви?   

Що є істина?

        «Істинне щастя та блаженство людини

 полягає тільки в мудрості та пізнанні істини».

    Б. Спіноза

    Багато хто не погоджується з цим твердженням, вважаючи, що не варто тратити час на пошуки. Такі люди вважають, що світ надто мінливий і тому не пізнаваний. М. Монтень писав: «Життя саме по собі ні добро, ні зло, воно містить і добро і зло, з огляду на те, у що ми самі перетворюємо його».

   Одна людина висловила з цього приводу таку думку: «М.Булгаков гарно писав про співвідношення світла і тіні, а я від себе додам, що тінь буде в тому місці, залежно звідки падає світло. Ото вам і все добро і зло...». 

http://www.artlib.ru/index.php?id=11&fp=2&uid=5145&iid=188316

  Хто знає щось більш непостійне як тінь? Поки Землю не зупинять, тіні й далі вважатимуть символом мінливості та непостійності. Чи треба «зупиняти землю», щоб визначити різницю між добром та злом? Але люди, чомусь, наполегливо шукають правду, навіть тоді, коли не вірять у її існування.

     Гегель вважав такі пошуки вкрай важливими: «Найбільшою з людських потреб є потреба пізнання істини». Із давніх часів люди шукали істину. Змінювались епохи, культури, нації, країни, змінювались обставини, життєвий досвід, але чи змогли вони самотужки збагнути істину? Одні і досі кажуть, що істина у вині, а життя для того, щоб ним насолоджуватись. Цар стародавнього Ізраїлю Соломон теж вирішив дослідити у чому сенс життя, щоб зрозуміти добро і зло, набути мудрості, а тому вирішив шукати відповіді у життєвих благах та насолодах  (Екклезіяст 2:1-26).

     Скуштувавши примарного щастя Соломон зробив висновок: "І всього, чого очі мої пожадали, я їм не відмовлював: я не стримував серця свого від жодної втіхи, бо тішилось серце моє від усякого труду мого, і це була частка моя від усякого труду свого! Та коли я звернувся до всіх своїх чинів, що їх поробили були мої руки, і до труду, що я потрудився був, роблячи, й ось усе це марнота та ловлення вітру, і немає під сонцем нічого корисного!…"(Екклезіяст 2:10,11).

         
     Розмірковуючи про житейські цінності Соломон визнав, що пізнання корисне: "І я побачив, що є перевага у мудрости над глупотою, як є перевага у світла над темрявою: у мудрого очі його в голові його, а безглуздий у темряві ходить; та теж я пізнав, що доля одна всім їм трапиться! І промовив я в серці своєму: Коли доля, яка нерозумному трапиться, трапиться також мені, то нащо тоді я мудрішим ставав? І я говорив був у серці своїм, що марнота й оце…

 (Екклезіяст2:13-15)

    Соломон зрозумів, що отримавши знання людина набуває певних якостей, а навіть переваг над іншими. Та незважаючи на це він зазнав розчарувань, бо не зміг отримати відповіді на інші життєво важливі питання.

     Згадаємо ще одну категорію людей, які вважають, що істину можна встановити за допомогою мікроскопів та телескопів. Саме прихильники наукового способу пізнання переконані, що лише наука – це і є справжнє мірило істини. У пошуках пояснення існування та зародження життя, а також його законів, вчені щоразу знаходять все нові і нові факти, але ці факти інколи суперечать одні одним. Намагаючись звести усе у гармонійну систему вони щоразу зазнають поразки.

     Можливо, ці невдачі спонукають їх до хибного висновку, що усе змінюється і не може бути абсолютної істини. Так само вони стверджують, що життя виникло випадково, тому що немає достатньо доказів існування Бога. Письменник-гуморист Станіслав Єжи Лец одного разу висловився так: «я вірю в бездоганно точну випадковість». 
Дуже часто таке мислення спонукає думати, що Бога нема. Але чи це відповідає істині?

         

    Безперечно, через брак фактів та знань можна прийти до помилкового висновку, і не дивно, бо всесвіт настільки складний та різноманітний, а знання про нього мізерні. Тож чи розумно відкидати вагомі докази, та базувати свої переконання на небажанні визнати Творця? Тому, полишимо бурхливі потоки наукових пошуків та хащі гіпотез не шкодуючи, бо хіба може наука дати відповідь на питання, що стосується духовної сфери?

   Чому дехто вважає, що лише релігія може дати відповідь на питання «Що таке істина?», і чи може релігія дати відповідь на це? Роздумуючи над цими питаннями, дехто ставить під сумнів те, що може бути одна правда, якщо є багато релігій. Сучасний світ заполонила величезна кількість релігій.  Чи можна серед цієї безлічі знайтите, що шукаєш?

Більшість людей мають допитливий розум. Вони хотіли б знати звідкіля вони взялись, куди вони прямують, чому вони живуть, і як їм жити. Вони мають надію, що отримають відповідь.

У декотрих країнах скандальна поведінка зажерливих і неморальних телевізійних євангелістів й інших видатних релігійних провідників, обурює людей, так само, як і втручання релігії в політичні справи та війну.

 «Якщо істина багатогранна, то неправда багатоголоса» так висловився Вінстон Черчілль. 

Релігія має вказувати шлях до джерела мудрості та правди. Чи кожна релігія є схвалена Богом? Чи у Біблії можна знайти істину? Звертаючись до Бога у молитві Ісус сказав: «Твоє слово — то правда» (Івана 17:17). Для Ісуса істина не була абстрактним поняттям, що про нього й досі точаться запеклі філософські дискусії. 

Ось що написано у часописі «Вартова башта» за 1 липня 1995 р. «В Євангелії 70 разів згадується, що Ісус користувався незвичайними висловами, аби підкреслити правдивість своїх слів. На початку речення він часто говорив «Амінь» («поправді», Огієнко). Єврейський відповідник цього слова означав «певний, правдивий». ...Грецький відповідник слова «правда», а·ле́·теі·а, походить від слова «неприхований», і тому правда часто поєднується з розкриттям того, що колись було заховане. (Порівняйте Луки 12:2).

…Коли Ісус сказав, що метою його життя є розповідати про правду, він говорив про те, чим вірні євреї дорожили вже багато сторіч. У своїх священних писаннях євреї задовго до цього читали про «правду» як про щось реальне, а не теоретичне. У Біблії слово «правда» є перекладом єврейського слова «еме́т», яке вказує на щось стійке, ґрунтовне і, найважливіше, надійне. 
…Євреї мали вагомі причини вважати правду саме такою. Вони називали свого Бога Єгову ‘Богом правди’ (Псалом 31:6). А це тому, що він робив усе, як обіцяв. Коли він давав обітниці, то сповняв їх. Коли він надихав пророцтва, вони ставали реальністю. Коли він виголошував остаточні вироки, вони здійснювалися. Мільйони ізраїльтян були наочними свідками таких реальних подій. Натхнені письменники Біблії записали їх як незаперечні історичні факти. На відміну від інших книг, які вважаються священними, в основу Біблії не лягли міфи або легенди. Вона міцно ґрунтується на правдивій інформації та підтверджена фактами: з історичних, археологічних, наукових і соціологічних джерел. Не дивно, що псалмоспівець говорить про Єгову: «Закон твій — правда. ...Всі твої веління — правда. ...Початок твого слова — правда»! .» (Псалом 119:142, 151, 160, Хоменко).

     Чи у пошуках істини ми не забудемо, навіщо її шукаєм. Тож постає питання:   Чи хочемо ми знати правду?

Цитата дня Матвія 11: 19

   «Мудрість доводить свою праведність вчинками», - так відповів Ісус, коли його стали безпідставно звинувачувати. 

     Як реагувати, коли хтось оцінює тебе, твої слова чи поведінку несправедливо? Перша реакція - відповісти, докоривши за наклеп, або обуритись, виливши праведний гнів на обмовника. Та краще за все, наслідувати Ісуса, - свої слова треба доводити на ділі (Матвія 11: 16-19).  

    «Прийшов Син Людський, їсть і п'є, і кажуть: Ось чоловік, котрий любить їсти і пити вино, друг митникам і грішникам. І виправдана премудрість дітьми її» (Матвія 11: 19, пер. вид. Гіза).

       Вчинки як діти. Гарні батьки добре дбають про своїх дітей. Чи тішать мене мої діти? Думки та слова, як зерна, якщо не проростають вчинками, то зникають безслідно.